shadow_left
Logo
Shadow_R
 
 НОВА ВЕРСІЯ САЙТУ ІППО
 
Христос воскрес! Воїстину воскрес! Надрукувати Надіслати електронною поштою
ImageДорогі співвітчизники! 
Нехай Ваші душі будуть багаті на добро, як святковий стіл, і веселі, як українські писанки. Нехай чудесне свято Великодня принесе любов та світло у Вашу родину, щирість та добро у взаємини! Нехай утверджуються Ваші переконання в тому, що достойне терпіння нагороджується перемогою, а чесне життя увінчується славою. Хай малинові дзвони Великодня принесуть у Вашу оселю радість, віру, надію і любов. Дай усім нам, Боже, мудрості для єднання сердець і помислів, бажань і праці. Христос Воскрес! 
Великоднє вітання Президента України 
Вікіпедія: Великдень 
ImageЩо ми святкуємо, відзначаючи Великдень? Витлумачувати богослів’я сучасним людям важко, тому краще замислімося над тим, що показує нам ікона. 
Та виявляється, у православній іконографії ікони Воскресіння Христового немає! Відоме всім зображення Христа, який у білосніжних ризах виходить з гробу зі знаменом у руках, - пізня католицька версія, яка в православних храмах з»явилася лише післяпетровської доби. Традиційна ж православна ікона ніяким чином не зображує Воскресіння Христового!
Але ж напис на багатьох іконах стверджує, що перед нами саме «Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа»! Зображене на них стосується подій, які відбулися напередодні Воскресіння – у Велику Суботу. Розіп’ятий у п’ятницю й Воскреслий у неділю, Христос у суботу сходить у пекло (Еф.4,8-9; Деян.2,31), щоб вивести звідти людей, звільнивши їх із полону сатани. Таким чином, Пасхальна ікона православної церкви – це ікона «Зішестя до пекла»!
ImageЗображений на цій іконі Христос тримає за руки Адама та Єву. Він готується вивести їх з місця скорботи – пекла. Христос щойно сюди спустився: його одяг ще розвівається вітром. Ікона зображує мить зішестя, а зараз почнеться путь увись – від пекла до Неба. Христос увірвався до пекла, і знесені Ним пекельні врата лежать розтрощені під Його ногами.
Ікона «Зішестя до пекла» показує, як вершиться перемога Христова: не силою, не магічно-авторитарним впливом, а через максимальне зусилля, «самозменшення» Господа. Ветхий Завіт розповідає, як Бог шукав людину. Новий Завіт, аж до Великодня, показує, як далеко довелося піти Богові, щоб віднайти Свого Сина.
Уся складність іконографії Воскресіння спричинена необхідністю увиразнити, що Христос - не лише той, хто воскрес, Він і Воскреситель! Ікона витлумачує, навіщо Бог прийшов на землю і навіщо прийняв смерть. На іконі зображено мить перелому, мить зустрічі двох різноскерованих, але єдиних своєю ціллю дій: кінцева точка Божественного сходження вниз виявляється початковою опорою людського сходження вгору. «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» - ось золота формула православного розуміння людини.
«Пасха» означає «перехід», стрімке, бурхливе, поривчасте вивільнення. У ветхозавітні часи за пасхальний хліб слугували опресноки - хліби, виготовлені нашвидкуруч із тіста, яке не було коли навіть заквасити. Так само стрімко здійснюється й вивільнення людськості (уже всієї людськості, а не лише єврейського народу) від рабства – проте з-під кормиги не єгипетського фараона, а смерті й гріха.
Головний смисл іконографії Воскресіння — сотеріологічний. «Правильне слово: якщо ми з Ним умерли, то з Ним і оживемо» (2 Тим. 2,11). «Як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і нам ходити в оновленому житті. Бо якщо ми поєднані з Ним подобою смерті Його <в хрещенні>, то маємо бути поєднані й подобою воскресіння, знаючи те, що ветхий наш чоловік розіп’ятий з Ним… щоб нам не бути вже рабами гріха» (Рим. 6,4-6).
Воскресіння Христа — це дарована нам перемога. Або — перемога Христа над нами. Адже ми зробили все можливе, щоб Життя не «жило в нас»: вивели Христа за межі своєї душі, своїми гріхами прицвяхували Його до хреста, поставили сторожу біля склепу й запечатали його печаткою безвір’я й нелюбові. Але — усупереч нам, але й заради нас — Він усе-таки воскрес! 
Тому іконописець, завдання якого — передати пасхальний досвід Церкви, не може просто показати сцену виходу Спасителя з гробу. Іконописцеві необхідно пов’язати Воскресіння Христа зі спасінням людей. Через те пасхальна тематика знаходить свій вияв у зображенні зішестя Божого Сина в пекло. 
До Пришестя Христова, до того, як Він поєднав у Собі Бога й людину, путь у Царство Небесне для людей був заказаний. Починаючи від гріхопадіння перших людей у структурі світобудови відбувся злам: животворящий зв’язок людей і Бога перервався. І навіть у смерті праведник не поєднувався з Богом. 
Стан, у якому перебували душі померлих, давньоєврейською мовою позначали словом «шеол» — темне місце, де нічого не видно (Іов. 10,21-22). Певно, цей стан більш подібний до тяжкого безпробудного сну (Іов. 14,12), ніж до місця якихось конкретних покарань і мук. Це «царство тіней», перебування в мареві, що затуляло людей від Бога. Давні ветхозавітні книги не знають ідеї посмертної нагороди й не обіцяють раю. 
Саме в зв’язку з цим у атеїстичній літературі розповсюджене твердження, що тут пролягає неподоланна прірва між Ветхим і Новим Завітом: новозавітна орієнтація на безсмертя душі не знаходить підтвердження в Ветхому Завіті, чим суперечить йому. З цієї причини єдність біблійних книг дуже суттєво ставиться під сумнів. Дійсно, Екклезіаст вдивляється в перспективи людського життя без жодної надії! Творець псалмів Давид із плачем розмірковує про швидкоплинність людського життя: «Чоловік яко трава, дні його яко цвіт сельный, так одцвіте, яко дух пройде в ньому й не буде»… Іов запитує, очевидно, не сподіваючись на відповідь: «Коли помре чоловік, то чи буде він знову жити?» (Іов.14.14). 
Справді, ветхозавітним людям не було ясно відкрито продовження життя після життя. Вони могли передчувати, прагнути цього — але чітко їм нічого про це не було сказано. Адже говорити їм (до Христа), що після смерті на них очікує життя в Бозі, Царство Небесне, — означало б втішати й обнадіювати їх ціною обману. Але й говорити людям Ветхого Завіту правду про Шеол — означало провокувати в них напади відчаю або епікурійства: «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» 
Та ось настав час, коли надії все ж виправдалися, здійснилося пророцтво Ісайї: «На тих, хто живе в краю тіней, світло засяє» (Ис. 9,2). Пекло сподівалось одержати законну данину — чоловіка, смертного сина смертного батька, пекло приготувался зустріти назаретського теслю Ісуса, Котрий обіцяв людям Нове Царство, а зараз і Сам опиниться під владою давнього царства тьми — але пекло раптом виявляє, що в нього ввійшов не просто чоловік, а — Бог. У обитель смерті увійшло Життя, у темряву — Отець Світла. 
Втім, і смисл, і настрій Пасхи нам не вдасться передати краще, ніж це зробив святитель Іоанн Златоуст: «Нехай ніхто не печалиться про своє убозтво, бо явилося Царство Боже. Хай ніхто не оплакує гріхів, бо возсіяло прощення з гробу. Хай ніхто не боїться смерті, бо вивільнила нас смерть Спасителя. Воскрес Христос і Життя пребуває». 
На передньому плані ікони ми бачимо Адама та Єву. Це перші люди, які були позбавлені спілкування з Богом, і вони з усіх найдовше очікували на його поновлення. Рука Адама, за яку його тримає Христос, безсило обвисла: немає в людини сили самій, без Божої допомоги, вирватися з прірви боговідчуження й смерті. «Бідний я чоловік! хто позбавить мене від смерті?» (Рим. 7,24). Та друга його рука рішуче простягнута до Христа: Бог не може врятувати людину без самої людини. По другий бік від Христа — Єва. Її руки простянуті до Спасителя. Але — важлива деталь — вони сховані під одежею. Її руки колись вчинили гріх. Ними вона зірвала плід з дерева пізнання добра й зла. У день гріхопадіння Єва сподівалася долучитися до Вищої Істини, не люблячи саму Істину, не люблячи Бога. Вона обрала магічну путь: «вкусіть і станете», подмінивши ним заповідь «плекання»… І ось тепер перед нею знову Істина, що стала плоттю, — Христос. Та тепер Єва знає, що до Причастя не можна приступати зі самовпевненістю. Тепер вона розуміє: уся сутність людини має пронизати «розмірковування», — до Кого дозволено причаститися… Тому Єва не насмілюється самочинно торкнутися Христа. Але благаючи, чекає, коли Він звернеться до неї. 
  Воскресіння Христове пов»язане зі спасінням людей. Спасіння людини — з їхнім покаянням та оновленням. Так сходяться у Воскресінні «зусилля» людини й Бога.  
  Що більше відповідає природі людини: християнське свідчення про пасхальне чудо чи розсудливість «наукового атеїзму» — легко збагнути в пасхальні дні. Якщо я скажу вам: «Христос воскрес!» — сколихнеться ваше серце словами: «Воїстину воскрес!» — чи ви змусите його змовчати?.. Найкраще — повірити серцю! 
З книжки «Шкільне богослів»я» - М.: Фонд «Благовіст», 1999 р. 
Джерело 
Вікіпедія: Зішестя Христа в пекло 

 
< Попередня   Наступна >