|
8 січня сповнилося 75 років від дня народження Василя Симоненка |
|
|
 З чого почався в Україні дисидентський рух (від латинського dissidence - незгодний)? Зі створення в 1960 році Клубу творчої молоді в Києві. Тоді до клубу входили Василь Симоненко, Іван Світличний, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Драч, Василь Стус, Євген Сверстюк, Лесь Танюк та інші. Отже, «спочатку було слово»…
Симоненко здійснив величезний вплив на пробудження національно-демократичних настроїв в Україні. «Що найбільше вабило у Василеві? Насамперед естетика правди… Уміння побачити короля голим і мужність сказати про це…», – так пише в спогадах Михайлина Коцюбинська. На все життя запам’ятала вона те, як після розповіді Василя Касіяна про зустріч Хрущова з творчою інтелігенцією, де ним було проголошено тезу «незамінних людей немає», в авторському виконанні зазвучав Симоненків вірш «Я»: «У кожного Я є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно, «Ми» – це не безліч стандартних «Я», а безліч всесвітів різних»...
Професор Василь Яременко проводить паралель між Василем Симоненком та великим італійцем Нікколо Паганіні. Можливо, комусь вона видасться чудернацькою, але… Якось скрипаль мав провести важливий концерт. А заздрісники — у талантів їх завжди не бракує — підпиляли йому струни. Нікколо вдарив смичком — і підпиляні струни лопнули. Залишилась одна, проте Паганіні виконав на ній увесь концерт. Мимоволі думаєш: це ж треба було мати не лише Талант, а й яку Волю, щоб перемогти у боротьбі з самим собою, з недругами, із залом (який навіть нічого не помітив). Тож каже Василь Яременко, що Василь Симоненко, можливо, і є та струна нашої поезії, на якій шістдесятники виконали, так би мовити, дуже важливий і складний концерт. Звучить на тій струні тема героїчна й лірична, громадянська і сатирична, казкова й побутова…
Перша поетична збірка Василя Симоненка, одного з найяскравіших поетів «українського відродження» побачила світ у 1962 році. У 1965 та 1973 роках у Мюнхені були опубліковані інші його твори та щоденникові записи, але автор цих видань не побачив. У 1963 році невідомі злочинці жорстоко побили його, і того ж року він помер… Після смерті, у другій половині 60-х, його ім’я занесли в «чорний» список: твори не друкувалися…
Дисидентський рух в Україні |
Він прожив усього 28 років. Тепер можна лише гадати, як зміг би розкритися його поетичний талант, аби судилося йому хоча б стільки, як Тарасові Шевченку. Саме з поезією Кобзаря завжди порівнювали твори Симоненка за глибиною страждання та щирості. Те, що хвилювало Шевченка, і через століття після його смерті знаходило відгук у серці молодого поета: «Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права...» 
