shadow_left
Logo
Shadow_R
 
 НОВА ВЕРСІЯ САЙТУ ІППО
 
26 квітня - 120 років від дня народження Миколи Зерова Надрукувати Надіслати електронною поштою

Image«Перекладач, учений, критик і поет, закоханий в Елладу і поетів Риму, плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму, великий ерудит, природжений естет», - писала про нього Олена Теліга. «Читаючи Зерова, почуваєш себе людиною», - стверджує Євген Сверстюк.
Микола Костьович Зе́ров (1890–1937) – найвизначніший класик української критики і літературознавства, професор Київського інституту народної освіти (нині Національний університет імені Тараса Шевченка), визнаний інтелектуал, лідер неокласиків, майстер сонетної форми і перекладач античної поезії.
Вікіпедія: Микола Зеров
Володимир Панченко. Микола Зеров
Дайджест: особистість в історії культури

ImageМикола Зе́ров видавав журнал «Книгарь», досліджував історію української літератури, викладав історію, латину, літературу та українознавство у Златополі, Баришівці та Києві. Головне, чим він виділявся, — неймовірна ерудиція і магнетичний вплив на аудиторію під час публічних лекцій. Серед тодішньої напівплебейської інтелігенції це здавалося мало не магією та було підозріло…
Миколу Костьовича справедливо вважають неформальним лідером «неокласиків» - групи з п’яти поетів, перекладачів, літературознавців і критиків («п’ятірне гроно»), до якої зараховують О. Бургардта, М.Драй-Хмару, М.Рильського і П.Филиповича. Хоча вони формально й не утворювали окремішньої літературної організації, та були єдині у високих естетичних критеріях, що полягали в пріоритеті загальнолюдських цінностей у мистецтві. Більшовики закидали їм прихильність до чистого мистецтва і «прагнення тримати курс на зв’язок з буржуазною Європою». Тодішня ідеологія до примітивності спрощувала літературу — головне, щоб було «ідейно»,  художня ж якість тексту нікого не цікавила. Неокласики, навпаки, орієнтувалися на класичну літературу, на «ковані мідні строфи» давньоримських поетів.
З усіх неокласиків своєю смертю померли лише двоє — Максим Рильський та Освальд Бургардт.
У своїй оригінальній поетичній творчості Зеров віддавав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Сонети писав за строгим класичним взірцем - написав їх  загалом 85. Філософічність, вишукана мова, висока майстерність творів Зерова вражали сучасників
Як перекладач він здійснив багато в чому неперевершені на сьогодні інтерпретації латиномовної античної спадщини (його переклади з Горація, Вергілія, Овідія, Катулла, Петрарки, Ронсара та Ередіа стали класикою ще за життя поета), французьких "парнасців", а також творів багатьох інших класичних поетів.
…1930 року Миколу Зерова допитували на суді як свідка у так званому «процесі СВУ».
1 вересня 1934 року Зерова позбавили викладацької, а 1 листопада й наукової роботи. Того дня помер від тяжкої скарлатини його десятирічний син Костянтин (Котик). Дружина Софія лежала в лікарні в тяжкому стані, Зеров ховав сина сам. Із ним на цвинтарі були лише двоє колег і двоє студентів. Один з них пізніше згадував, що над свіжою могилою сина Микола Костьович читав в оригіналі давньоримські вірші. Додому поверталися мовчки.
— Вам мій виступ здався недоречним? — мовив Микола Костьович потім. — А хіба важко зрозуміти, що я ховаю не лише Котика, а й самого себе? Що я звертаюся до мертвого сина, бо перед живими мені вже виступати не доведеться. А що я цитував латинських класиків, то що ж, латинська мова теж належить до числа мертвих…
У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано. Під час обшуку в нього вилучили дві книжки: «Політика» з дарчим написом вже заарештованого на той час «терориста» Г.Косинки та роман П. Куліша «Чорна Рада». Оце й усі докази… Проте на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року Військовий трибунал Київського військового округу без участі звинувачених й захисту розглянув судову справу № 0019 — 1936; Миколі Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і згідно з тодішніми статтями кримінального кодексу УРСР трибунал визначив йому покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією  майна.
На початку червня 1936 року етап із засудженими в цій справі прибув на Соловки. У короткі хвилини вільного часу Зеров повністю віддавався улюбленій справі — перекладу. За багатьма свідченнями, саме тут він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія (рукопис перекладу пропав або знищений). Тому-то Зеров жартував, що його ім’я увійде в історію навіки: ніколи ж бо не перестануть згадувати безсмертного Івана Котляревського, а в будь-якій з книжок про Котляревського — у зносках, дрібним шрифтом указуватимуть, що перший справжній український переклад Вергілія належить йому, Зерову...
Невдовзі листи від Зерова перестали приходити. Батько Миколи Костьовича щотижня писав Сталіну: «Де мій син Микола?». Нарешті йому відповіли, що 1937 року його син помер від запалення легенів. Дружині після війни листовно відповіли, що Зеров помер 1942 року. Ні вона, ні батько так і не дізналися справжньої дати  смерті.
Як було з’ясовано з документів, без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справа Зерова та ін.» 9 жовтня 1937 року була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області.  Зерову, Филиповичу, Вороному, Пилипенку було винесено найвищу міру покарання — розстріл. Усі вони полягли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох, неподалік Медвежьєгорська, в Карелії. Того дня там було розстріляно 265 українських інтелектуалів.
Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено «за відсутністю складу злочину».
Микола Зеров реабілітований посмертно.
І.Скрипник. Останній римлянин
Олег Баган. Місія неокласики
Українці в світі: Микола Зеров

 
< Попередня   Наступна >