Нащадок давнього козацько-шляхетського роду, який походив від старшини часів Богдана Хмельницького, Микола Віталійович Лисенко (1842-1912) поєднав у собі за­повідану предками відданість національній ідеї та хист до державницько-просвітницької діяльності. Козацьку шаблю предків він замінив на диригентську паличку, а зброєю в боротьбі за незалежність Ук­раїни зробив народну пісню.
Саме М.В.Лисенкові судилося стати автором двох національних гімнів, котрі утверджують духовну велич Людини і Народу. Перший з них — «Вічний революціонер» (1905) на вірші І.Франка. Другий — всесвітньо відома «Молитва за Україну» («Боже Великий, Єдиний!» на слова  О.Кониського, 1885). 1992 р. цей твір затверджено офіцій­ним гімном Української православної церкви (Київський патріархат). Наприкінці XX ст. ця пісня, по суті, стала другим державним гімном незалежної України.
На фото. Г.Хмель. Портрет М.Лисенка.
Вікіпедія: Микола Лисенко
М. Лисенко Боже Великий, Єдиний
Дворянин Микола Лисенко: відео (9 хв.)

Удвох із троюрідним братом Михайлом Старицьким підліток Микола Лисенко читав забороне­ні вірші Тараса Шевченка, «захоплюючись і формою, і словом, і сміли­вістю змісту». «Лисенко, що звик до російської чи французької мови, був особливо зачарований музичною звучністю і силою простого народного слова», — згадував Михайло Старицький. Основний внесок М.Лисенка в національну культуру становить зби­рання скарбів народної музики, дослідження та опрацювання їх, повер­нення їх народові «у вишуканій мистецькій оправі» і розбудова на осно­ві народного мелосу національної музичної професійної мови. Цілком правдиво писала тоді українська преса: «Лисенко був одним із найдужчих пропагаторів українства, що своєю непереможною силою здобував для нього все нові й нові позиції навіть там, куди іншим діячам ніяк було й доступитись. Де не брала ні наука, ні письменство, де спинявся розум і логіка, туди йшла Українська пісня, і перед нею розкривалися двері і приймали віщого посланця відродження України».
М.В.Лисенко створив 11 опер, уклав музику до 10 драматичних вистав. Головне своє дітише — оперу «Тарас Бульба» — композитор так на кону і не побачив, незважаючи на пропозицію П.І.Чайковського сприяти постановці її на московській сцені. Решта великих опер - коміко-лірична, фольклорна «Різдвяна ніч» фе­єрія «Утоплена», опера-сатира «Енеїда», опера у 2-х діях «Сапфо», три перші українські дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна». З останніх листів композитора дізнаємось, що він почав був працювати над балетом.  Один із кращих піаністів-віртуозів свого часу, Лисенко залишив понад 50 фортепіанних творів.
Життєвий подвиг Лисенка написанням музичних тво­рів не обмежується. Важливим для нього був і розвиток виконавства. Саме М.Лисенко заклав основи професійної мистецької освіти в Ук­раїні, відкривши в Києві у 1904 р. свою Музично-драматичну школу, в якій, окрім музичного, були відділення української та російської драми, і перший на теренах Російської імперії клас гри на народних інструмен­тах — клас бандури, який дав пер­ший випуск у квітні 1911 р. Зі Школи Лисенка виріс згодом Музично-драматичний інститут імені М.В.Лисенка — провідний мистецький заклад України у 1918—34 рр. Випускники Муздраміну імені М.В.Лисенка зак­лали підвалини мистецьких досягнень України у XX ст.
Заслуга М.В. Лисенка на музичній ділянці не менша, мабуть, за Шевченкову на літературній. До речі, «в «Музиці до Кобзаря» Лисенко підіймається до такої ж висоти натхненної творчості, що й Шевченко у своїх віршах»,- писав Ф.Колесса.  Марія Грінченко стверджувала, що Лисенко має «право називатися найкращим виразником Шевченка в музиці». В «Музиці до Кобзаря Шевченка» М. Лисенко оспівав 87 поетичних зразків. У «Повній збірці творів М.Лисенка», що упорядкував Д. Ревуцький, їх 92.
Щодо статусу українського слова в музичній творчості М.В.Лисенко займав однозначну й непохитну позицію. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах (26) і солоспівах (51), написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (І.Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, О.Кониський та ін.), а коли брав за основу вірші інших — наприклад, Г.Гейне чи А.Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених М.Старицьким, Лесею Українкою, Л.Старицькою-Черняхівською та ін. Показово, що в кількісно великій вокальній спадщині Миколи Лисенка єдиний романс «Признание» написано на російський текст С.Надсона. Однак уже інший солоспів на вірші цього вельми популярного  російського поета — «У сні мені марилось небо» — перекладний.
Ім’я М. В. Лисенка присвоєне Національній філармонії України, Львівському вищому музичному інституту, Харківському театру опери та балету, Київській музичній школі-інтернату, струнному квартету, в багатьох містах є вулиці композитора.
На фото. Герб Лисенків.
Т.Поліщук. М.В.Лисенко - Гетьман української музики
М.В.Лисенко - сонце української музики: сценарій музичного вечора
М.Лисенко. Віють вітри віють буйні. Співає Марія Стеф'юк
М.Лисенко. Коли розлучаються двоє. Виконують Б.Гмиря, І.Козловський