Нащадок давнього козацько-шляхетського роду, який походив від старшини часів Богдана Хмельницького, Микола Віталійович Лисенко (1842-1912) поєднав у собі заповідану предками відданість національній ідеї та хист до державницько-просвітницької діяльності. Козацьку шаблю предків він замінив на диригентську паличку, а зброєю в боротьбі за незалежність України зробив народну пісню. Саме М.В.Лисенкові судилося стати автором двох національних гімнів, котрі утверджують духовну велич Людини і Народу. Перший з них — «Вічний революціонер» (1905) на вірші І.Франка. Другий — всесвітньо відома «Молитва за Україну» («Боже Великий, Єдиний!» на слова О.Кониського, 1885). 1992 р. цей твір затверджено офіційним гімном Української православної церкви (Київський патріархат). Наприкінці XX ст. ця пісня, по суті, стала другим державним гімном незалежної України. На фото. Г.Хмель. Портрет М.Лисенка. Вікіпедія: Микола Лисенко М. Лисенко Боже Великий, Єдиний Дворянин Микола Лисенко: відео (9 хв.)
Удвох із троюрідним братом Михайлом Старицьким підліток Микола Лисенко читав заборонені вірші Тараса Шевченка, «захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту». «Лисенко, що звик до російської чи французької мови, був особливо зачарований музичною звучністю і силою простого народного слова», — згадував Михайло Старицький. Основний внесок М.Лисенка в національну культуру становить збирання скарбів народної музики, дослідження та опрацювання їх, повернення їх народові «у вишуканій мистецькій оправі» і розбудова на основі народного мелосу національної музичної професійної мови. Цілком правдиво писала тоді українська преса: «Лисенко був одним із найдужчих пропагаторів українства, що своєю непереможною силою здобував для нього все нові й нові позиції навіть там, куди іншим діячам ніяк було й доступитись. Де не брала ні наука, ні письменство, де спинявся розум і логіка, туди йшла Українська пісня, і перед нею розкривалися двері і приймали віщого посланця відродження України». М.В.Лисенко створив 11 опер, уклав музику до 10 драматичних вистав. Головне своє дітише — оперу «Тарас Бульба» — композитор так на кону і не побачив, незважаючи на пропозицію П.І.Чайковського сприяти постановці її на московській сцені. Решта великих опер - коміко-лірична, фольклорна «Різдвяна ніч» феєрія «Утоплена», опера-сатира «Енеїда», опера у 2-х діях «Сапфо», три перші українські дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна». З останніх листів композитора дізнаємось, що він почав був працювати над балетом. Один із кращих піаністів-віртуозів свого часу, Лисенко залишив понад 50 фортепіанних творів. Життєвий подвиг Лисенка написанням музичних творів не обмежується. Важливим для нього був і розвиток виконавства. Саме М.Лисенко заклав основи професійної мистецької освіти в Україні, відкривши в Києві у 1904 р. свою Музично-драматичну школу, в якій, окрім музичного, були відділення української та російської драми, і перший на теренах Російської імперії клас гри на народних інструментах — клас бандури, який дав перший випуск у квітні 1911 р. Зі Школи Лисенка виріс згодом Музично-драматичний інститут імені М.В.Лисенка — провідний мистецький заклад України у 1918—34 рр. Випускники Муздраміну імені М.В.Лисенка заклали підвалини мистецьких досягнень України у XX ст. Заслуга М.В. Лисенка на музичній ділянці не менша, мабуть, за Шевченкову на літературній. До речі, «в «Музиці до Кобзаря» Лисенко підіймається до такої ж висоти натхненної творчості, що й Шевченко у своїх віршах»,- писав Ф.Колесса. Марія Грінченко стверджувала, що Лисенко має «право називатися найкращим виразником Шевченка в музиці». В «Музиці до Кобзаря Шевченка» М. Лисенко оспівав 87 поетичних зразків. У «Повній збірці творів М.Лисенка», що упорядкував Д. Ревуцький, їх 92. Щодо статусу українського слова в музичній творчості М.В.Лисенко займав однозначну й непохитну позицію. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах (26) і солоспівах (51), написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (І.Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, О.Кониський та ін.), а коли брав за основу вірші інших — наприклад, Г.Гейне чи А.Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених М.Старицьким, Лесею Українкою, Л.Старицькою-Черняхівською та ін. Показово, що в кількісно великій вокальній спадщині Миколи Лисенка єдиний романс «Признание» написано на російський текст С.Надсона. Однак уже інший солоспів на вірші цього вельми популярного російського поета — «У сні мені марилось небо» — перекладний. Ім’я М. В. Лисенка присвоєне Національній філармонії України, Львівському вищому музичному інституту, Харківському театру опери та балету, Київській музичній школі-інтернату, струнному квартету, в багатьох містах є вулиці композитора. На фото. Герб Лисенків. Т.Поліщук. М.В.Лисенко - Гетьман української музики М.В.Лисенко - сонце української музики: сценарій музичного вечора М.Лисенко. Віють вітри віють буйні. Співає Марія Стеф'юк М.Лисенко. Коли розлучаються двоє. Виконують Б.Гмиря, І.Козловський |