shadow_left
Logo
Shadow_R
 
 НОВА ВЕРСІЯ САЙТУ ІППО
 
24 травня 2012 року – 130 років від дня народження Кирила Стеценка Надрукувати Надіслати електронною поштою

ImageУ сузір’ї геніїв світового музичного мистецтва сяє унікальна зірка таланту  українського композитора Кирила Григоровича Стеценка (1882-1922, неповні 40 років). Син художника, випускник рисувальної школи Миколи Мурашка та Київської духовної семінарії, Кирило Стеценко продовжив навчання в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. У день урочистого відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві (1903 р.) капела Лисенка понад програму виконала хор юного Кирила Стеценка. Представляючи  молодого митця громадськості, серед якої були Михайло Старицький, Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Олена Пчілка, Володимир Самійленко, Микола Аркас,  Микола Лисенко промовив: «Ось хто замінить мене після моєї смерті».
На фото. Пам’ятник на могилі Кирила Стеценка в селі Веприк (скульптор Галина Кальченко).
Вікіпедія: Кирило Стеценко
Валентина Умрик. Кирило Григорович  Стеценко
Ганна Куземська. Сакральне слово отця Кирила Стеценка
«Кирило Стеценко. Колесо його життя»: відео

ImageУ 1907 р. Кирило Стеценко був заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину. Повернувшись 1908 р., викладає музику та співи в Білоцерківській гімназії, а пізніше в Київській духовно-учительській школі. Саме тоді Кирило розпочинає роботу над оперою «Кармелюк», опрацьовує мелодії «Заповіту» та «Ще не вмерла Україна» (свій музичний варіант сучасного гімну України). Матеріальні нестатки, слабке здоров’я й пов’язані з твором «Ще не вмерла Україна» неприємності змушують його виїхати на Поділля. У селі Голово-Русава він виконує функції священика й завідувача школи.
До Києва, громадського життя і творчості Стеценка повернуло повалення самодержавства. За дорученням української влади, разом із М.Леонтовичем, О.Кошицем, Я.Степовим митець організовує музичний відділ при Міністерстві освіти УНР, а пізніше його очолює. Кирило Стеценко керує музичним відділом Головного управлінні мистецтв та національної культури України і за часів Центральної Ради, і за часів Гетьманату і Директорії.
Він видає шкільний співаник, підручник гри на кобзі, відкриває кобзарську школу, розробляє докладні програми навчання співу для єдиної трудової школи.
ImageУ 1918 р. Стеценко стає одним із фундаторів і диригентом Першого українського національного хору. 1919р. створює Українську республіканську капелу, яка пізніше за завданням Петлюри під керівництвом О.Кошиця виїжджає за кордон, аби пропагувати українську ідею, українську державу, українську культуру в Європі і в Сполучених Штатах Америки  (Стеценко лишається в Україні: у Кам’янці-Подільському вони з Кошицем роз’єдналися).
За активної участі К.Стеценка створюються дві Мандрівні капели, які концертують Україною: наражаючись на смертельну небезпеку, нерідко під обстрілом співаки об’їжджають зруйновані міста й села, співом вдихаючи життя у зневірених, підбадьорюючи слабодухих, запалюючи виснажені колотнечею душі надією й любов’ю до Бога і ближніх, до України.
Коли композитор після таких місіонерських поїздок повертається до Києва (1920 р.), він лишається фактично без роботи: більшовицька влада в ньому не зацікавлена.
Надзвичайно важливими для Кирила Стеценка були проблеми національної церкви. Без найменших вагань він обирає шлях важкої боротьби за Україну, її духовність і гаряче підтримує відродження Української Православної Церкви, а по кількох роках напруженого виборювання автокефалії стає одним із перших її протоієреїв.
Ще 1905 р. Василь Липківський (тоді ще протоієрей Російської Церкви, директор київської церковно-учительської школи, де вчителював свого часу К.Стеценко), головуючи на єпархіальному з’їзді духівництва Київщини, провів ухвалу делегатів про запровадження української мови в церковне богослужіння та викладання її в духовних школах. Таке нечувано сміливе рішення наразилося на шалений опір цілої армії владних русифікаторів, передовсім — російського єпископату. Тривала доба чорної реакції, розгрому українських видавництв і бібліотек, чорносотенських погромів, ліквідації української періодики та літератури, звільнення з роботи україномовних працівників, арештів діячів культури (Лесі Українки, Б. Грінченка, В. Винниченка, М. Лисенка та ін.).
22 травня 1919 року в київському Микільському військовому соборі (нині на його місці стоїть Палац дітей та юнацтва) було  відправлено першу Божественну Літургію рідною мовою. Українську підтекстовку цієї Літургії — одного з найкращих творів Миколи Леонтовича — зробив найближчий друг і побратим автора Кирило Стеценко (за перекладом протоієрея  В. Липківського).
Кирило Стеценко бере участь у підготовці та проведенні історичного Всеукраїнського православного церковного собору 1921 року, долучається до проголошення автокефалії Української православної церкви, тобто є одним із фундаторів УАПЦ. Після марних прохань про висвячення українських пастирів собор здійснив прахристиянську висвяту власного ієрархічного єпископату й обрав Василя Липківського митрополитом.
Під впливом протоієрея Василя Липківського Кирило Стеценко стає членом комісії з перекладів на українську мову священних текстів. У комісії працювали лінгвісти, знавці старослов’янської та східних мов: А.Кримський, В.Чехівський, М.Хомичевський (Борис Тен). За короткий час (1920 – 1923 рр.) вони переклали й видрукували українські богослужбові збірники.
К.Стеценко бере діяльну участь в українізації парафій, створює церковний музичний репертуар, він - протоієрей УАПЦ, проте стати архієреєм відмовляюється, вважаючи, що сан відволікатиме його від музичного покликання.
Громада села Веприк, що поблизу Фастова, звертається до митрополита Василя Липківського із проханням надіслати в село нового священика, який би вів службу Божу українською мовою. Ним стає Кирило Стеценко. У Веприку він передовсім зміцнює малочисленний на той час церковний хор. Окрім того, маючи рідкісний талант диригента-інтерпретатора народної пісні, створює ще два хори: сільський, або Великий, і Малий (дитячий). Разом із Великим хором Стеценко багато подорожує  навколишніми селами.
Композитор не поривє також зв’язків із Києвом: читає лекції в Інституті імені Лисенка, обіймаючи посаду старшого викладача та завідувача диригентськими курсами, із січня 1921 року його обрають професором класу хорового співу Київської консерваторії.
29 квітня 1922 року Кирило Стеценко помер від висипного тифу, на який захворів, причащаючи недужого селянина.  Розповідають, що той селянин одужав, а священик і сільський фельдшер померли.
Кирило Стеценко - один із фундаторів української духовної музики. Чільне місце в його творчості посідають церковно-релігійні твори: їх понад 70 (майже третина доробку). Знавець духовної культури О.Кошиць вважав творчість К.Стеценка в цій галузі геніальною, засадничою для нової школи національного відродження, а найкращим твором композитора – Панахиду (1918). У виконанні різних хорів Панахида звучала в ті роки під час відзначення суспільно знаменних подій - на першій відправі по анафемованому російською церквою гетьманові Івану Мазепі, на похороні героїв Крут, над могилою вбитого Миколи Леонтовича, у перші роковини по застреленому Іванові Стешенку, в день смерті Панаса Мирного.
К.Стеценко створив чотири кантати, понад п’ять десятків хорових творів, музику до ряду театральних вистав: «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка, «Про що тирса шелестіла» С.Черкасенка, музику до інсценізації поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки», монооперу «Іфігенія в Тавриді» на слова Лесі Українки., дитячі опери («Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник»).  До музичної спадщини  К.Стеценка належить понад 50 солоспівів (романсів) на слова Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, Олександра Олеся. Важливе значення мають його численні обробки українських народних пісень. Твори композитора можуть бути активно використані в школі на уроках предметів гуманітарного циклу.
На фото. Фотопортрет композитора. Портрет К.Стеценка роботи Бориса Реріха (1885-1945), брата Миколи Реріха, художника, архітектора; який здійснював дослідження Десятинної церкви в Києві та керував реставрацією  Софійського та Андріївського соборів.
К.Стеценко. Благослови,  душе  моя, Господа
Літургія К.Стеценка
Твори Кирила Стеценка

 
< Попередня   Наступна >