shadow_left
Logo
Shadow_R
 
 НОВА ВЕРСІЯ САЙТУ ІППО
 
24 травня 2012 року – 100 років від дня народження Михайла Стельмаха Надрукувати Надіслати електронною поштою

Image«Ніщо так не підносить людину, не надихає на добро, як любов. Власне, все гарне на світі починалося з любові», — писав Михайло Стельмах (1912-1983), і кожен його твір любов і добро випромінюв.
Село в романах Стельмаха — то велика прозора краплина, у якій відбивається історія народу, його борні, його муки і радощі. Ось як писав про Стельмахові романи Іван Світличний: «…прямо і відверто, без словесного туману пише [він] і про сирітські драми, і про занедбаність чи й зовсім відсутність демократії в колгоспах, і про податкові утиски, і про найбільше зло нашого часу - бюрократію, і про багато інших прикрих, але, на жаль, реальних речей, про які інші говорять пошепки і з оглядками». Ще одна заслуга Стельмаха  —  в тому, що одним із перших він заговорив про факт «незрозумілого» голоду 1932-33 рр. в Україні. Зображені письменником жахіття сталінщини - система доносів, допити в НКВД, знущання з уколгоспненого селянства, трагедія української людини в цьому немилосердно жорстокому світі стали не лише фактом літератури, а й одним із найсміливіших проривів вітчизняної словесності до правди в добу хрущовської «відлиги».
На фото. Фрагмент меморіальної дошки письменнику, встановленої на будинку по вул. Богдана Хмельницького, 68 (скульптор  Ф.М.Согоян).
Постанова Верховної Ради України Про відзначення 100-річчя з дня народження М.П.Стельмах
Вікіпедія:  М.П.Стельмах
Михайло Стельмах: відео (5 хв.)

ImageКоли пробуджена під час цієї недовгої доби гідність творила в 60-ті потужне силове поле протистояння тотальному цинізмові та брехні, М.Стельмах підтримав рух шістдесятників, 1965 року публічно протестуючи проти арешту Івана Світличного, Богдана та Михайла Горинів, Михайла Косіва.  Саме за Стельмаховою драмою «Правда і кривда» українські патріоти з київського Клубу творчої молоді  підготували виставу - Лесь Танюк як режисер, Алла Горська як декоратор. До речі, вистава так і не дійшла до глядача: її заборонили за прямою вказівкою ЦК.
Народну історію письменник відтворював у єдності головних її аспектів і рівнів: соціального, коли уважно вдивлявся в перебіг подій; побутового, вимальовуючи деталі повсякденного плину життя героїв; духовно-поетичного, видобуваючи з цього плину поклади рукотворної й нерукотворної краси, що розлита довкола і є в самій людині. Але тільки в тій людині, яка не втікає в нетрі егоїзму, в праліс власницької дикості!
Несхитна запрограмованість Стельмаха на образи українського фольклору підкреслює в його романах найістотніше: моральні та художні оцінки автор складає виключно на основі ідеалів, що їх через фольклор і родову пам'ять народу заповіла кожному українцеві мирна хліборобська праця. У  соцреалістичних своїх романах письменник уперто стверджував невичерпність духовних багатств рідного народу.
А з якою гарячковою, виболілою пристрастю говорив М.Стельмах про таку модну відтоді й донині «інтелектуальну прозу», де свідомо порушується рівновага розуму й серця, де діють сухі й черстві «ділові люди»! А як викохував, виважував письменник кожне слово, як дбав про зміст і ритмомелодику кожного рядка й речення! Правий був М.Рильський, стверджуючи, що письменник «прийшов у прозу, взявши із собою поезію».
Ще один важливий аспект. «У «одежині» прийнятної для цензури наративності М.Стельмах здійснював майже неможливе в контексті спілчанської «сучукрлітератури» - він легалізував стиль і метафору: «За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк. А в татарському броді глухо бухикають весла: похилі, неначе давнина, діди ледь-ледь снують на човнах-душогубках, і не знати, що вони виловлюють - рибу чи далеку минувшину, бо тут, над берегом, і соняшники, немов щити, бо тут, над водою, і комар дзвенить, як ординська стріла, бо тут і досі хвиля вимиває зотлілий посів зотлілого часу: чиїсь таляри, чиїсь щерблені стріли і щерблені кості», - у цьому бароковому плетиві зачину «Чотирьох бродів» репресивна магія більшовицького терору нівелюється пульсацією пружної лексеми! «Ярий», «висікається», «минувшина», «зотлілий», «щерблений» - у нашому контексті так звана архаїчна лексика, титанічну боротьбу з якою вели свого часу Шамота і Білодід (тогочасні чиновники від культури.- ред), - то можливість позбутися технократично-унітарного полону радянщини, уреальнивши присутність Іншого, що завжди руйнує статику й непорушність Системи» (О.Хоменко). «Застарілі слова та авторські неологізми в творах М.Стельмаха» - хіба  не чудова тема для МАНівського дослідження чи запропонованого здібним старшокласникам проекту? Хіба не актуальна?
Олександр Хоменко. Ліризація інфернального, або терапія мови: досвід Михайла Стельмаха
Тетяна Поліщук. Чотири броди любові
«Любити безмежно життя і людей»: сценарій  шкільного вечора

 
< Попередня   Наступна >