Життя Михайла Бойчука - драматична, сповнена силою духу книга. Отримавши освіту у Віденській, Мюнхенській, Краківській академіях, талановитий юнак із Тернопільщини,
стипендіат митрополита Андрея Шептицького, тривалий час працював у Парижі, де 1909 року вперше виставив власні та своїх однодумців твори в Салоні незалежних - регулярній виставці актуального мистецтва.
«Вони не такі наївні, щоб повертатися до примітиву. Мудро, з чудовим почуттям дійсності вони продовжують напрямок старих іконописців, от тільки їхні роботи сучасні», - зазначала тоді газета Paris Journal.
Тож у барвистому вінку європейського авангарду 26-річний українець започаткував ще одне спрямування - неовізантизм. У новому монументальному стилі М.Бойчука кращі риси фрескового візантійського живопису органічно поєднувалися із гармонією народного іконопису та української народної картини.
Звісно, сформульована одним із перших професорів Української Академії мистецтв, а потім і професором Київського художнього інституту М.Бойчуком концепція розвитку українського мистецтва йшла врозріз із офіційною сталінською концепцією «соціалістичної культури». «Сценаристи» з НКВД швиденько сфабрикували «справу бойчукістів», приписавши її фігурантам участь у підготовці спільно з «польсько-німецькими фашистами» збройного повстання з метою відторгнення України від СРСР і створення «української націонал-фашистської держави». Основними напрямками
здійснення настільки злочинних планів змовники, ясна річ, вибрали «шкідництво у сфері образотворчого мистецтва», антирадянську пропаганду і, звичайно ж, індивідуальний терор.
Тож на початку 1930-х років М.Бойчук та його послідовники Софія Налепінська-Бойчук, Микола Касперович, Іван Липківський, Іван Падалка та Василь Седляр були репресовані, оголошені «прямими агентами фашизму», а 1937 року розстріляні в підвалах Жовтневого палацу. Решту учнів митця органи НКВС упродовж 1930-х роках відправили по тюрмах та засланнях, переконані, що «школа українського монументалізму» перестала існувати.
Коли горезвісним актом 1952 року було знищено близько 2000 творів так званого «націоналістичного спрямування», до чорного списку потрапили 13 творів Миха
йла Бойчука. У фондах Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові вціліла лише «Тайна вечеря», створена для дяківської бурси у Львові. Ті ж твори Михайла Бойчука, які дивом не були знищені, надовго зникли в сховищах спецфонду Художнього музею.
Майстер був реабілітований (посмертно) рішенням Верховного суду СРСР в часи хрущовської відлиги - 1 лютого 1958 року.
Десятиліття інтелектуального геноциду викреслили ім'я М. Бойчука та його учнів із мистецької пам'яті, що завдало українській культурі непоправної шкоди.
Бойчук і бойчукісти: документальний фільм (26 хв.) Кореспондент: Куля у фіналі. Трагічна доля художника Михайла Бойчука, засновника нової течії світового мистецтва 
М.Бойчук 
