shadow_left
Logo
Shadow_R
 
 НОВА ВЕРСІЯ САЙТУ ІППО
 
15 травня 2013 року - 140 років від дня народження Павла Скоропадського Надрукувати Надіслати електронною поштою
П.СкоропадськийЛев Троцький називав його українським Бонапартом, генерал Денікін - другим Мазепою. Наші сучасники сприймають його по-різному, то називаючи «справжнім реалістом, якого не захотіли зрозуміти сучасники» (В.Портников), то звинувачуючи в тому, що «керований комплексом малоросійства, він хотів нейтралізувати національне почуття свого народу і спрямувати його у вигідний для Росії бік» (Л.Масенко). Який же він був, останній гетьман України, воєначальник, державний і політичний діяч Павло Скоропадський?
За гетьмана П.Скоропадського було прийнято закон про українське громадянство, затверджено герб Української держави, узаконено автокефалію української церкви, розпочато формування української національної гвардії. Історики констатують факт економічного піднесення України: вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, налагоджено грошовий обіг, відкрито українські банки, відновлено право на приватну власність, підтримано вільне підприємництво. «Це була доба організації Української Держави не кустарним способом, як було доти, а методами чисто державними», - писав історик Дмитро Дорошенко.
Вікіпедія: П.П.Скоропадський
Дмитро Калинчук. Операція «Федерація з Росією» гетьмана Скоропадського
П.П.Скоропадський: відео (10 хв.)
Георгій Папакін. П.П.Скоропадський: патріот, державотворець, людина
Веб-адреси книжок і статей про П.Скоропадського
 Універсалами гетьмана Павла Скоропадського було створено Українську Академію Наук (перший президент - Володимир Вернадський), українські університети в Києві та Кам'янець-Подільському, відкрито 150 українських гімназій, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників. Повсюдно були організовані українські курси для вчителів, офіцерів, службовців. Було засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ: Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр та ін.
Тож ніяк не можна не визнати серйозних успіхів гетьмана в тому, що зараз називають «розбудова держави». Проте гетьманська Українська держава (29 квітня - 14 грудня 1918 року) не подобалася передовсім українським патріотам.
Неспростовним фактом є те, що режим Павла Скоропадського суттєвою мірою спирався на підтримку німецьких окупаційних військ - і не випадково перестав існувати майже відразу після того, як ці війська пішли з України. Фактом є також Акт федерації, проголошений Скоропадським 14 листопада 1918 року, за яким гетьман зобов'язався об'єднати Україну з майбутньою небільшовицькою російською державою. Так що тон панегірика не є в розмові про гетьмана Скоропадського доречним...
Після поразки в Першій світовій війні кайзерівські війська змушені були розпочати евакуацію з України. 13 листопада в Києві було проголошено Директорію. У пошуках підтримки країн Антанти 

Родинний герб
Скоропадських
14 листопада Скоропадський проголосив Акт федерації з Росією, про який йшлося вище. Коли 16 листопада Січові стрільці почали в Білій Церкві проти П.Скоропадського повстання, німецькі війська заявили про свій нейтралітет. Фактично на стороні П.Скоропадського лишилися тільки російські офіцери. 14 грудня, коли війська Директорії оволоділи столицею Української держави, П.Скоропадський зрікся гетьманства і виїхав за кордон.
Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. Більшість керівництва Директорії стояла фактично на соціалістичній платформі. Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й інтелігенцію. Боротьба з наслідками гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту. Існувала, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як «витвору гетьманату».
Після зречення влади П.Скоропадський із родиною перебрався до Берліна, зрештою оселився у передмісті Ванзеє. Вже з 1920 року Павло Скоропадський брав активну участь у культурному житті української еміграції, зокрема заснував у Берліні Український науковий інститут. Працював над «Споминами», листувався з гетьманцями.
Початок Другої світової війни вніс у життя колишнього гетьмана різкі зміни, - він був поставлений перед необхідністю зробити вибір між двома коаліціями держав, що воювали. Обравши німецьку орієнтацію, гетьман вважав це одним із кроків до створення незалежної монархічної України - мрії, котрій так і не судилося здійснитись. Користуючись впливом і зв'язками в німецьких військових  колах, П.Скоропадський визволив з тюрем та концентраційних таборів чимало українських патріотів (серед них С.Бандеру). Його спроби об'єднати навколо себе всі українські національні партії та організації, а також провести до німецької адміністрації в Україні своїх людей не мали успіху. Проте П.Скоропадський не поділяв надій деяких угруповань емігрантів на те, що німці відновлять українську державність.
До свого 78-річчя Павло Петрович не дожив менше місяця. Загинув він випадковою й безглуздою смертю. У квітні 1945 р., їдучи машиною, потрапив під бомбардування авіацією союзників і був смертельно поранений. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року в лікарні монастиря Меттен. Похований у родинному склепі Скоропадських в місті Оберстдорфі.
Навколо оцінки діяльності П.Скоропадського в українській історіографії точаться дискусії - від відвертої ідеалізації його діяльності до не менш відвертої, навіть часто фальсифікованої критики всіх його політичних кроків. Особа останнього українського гетьмана досі викликає зіткнення протилежних поглядів і концепцій.
 
< Попередня   Наступна >