9-10 березня - шевченківські дні

ImageСкиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка, ще – одчайдуха-духа.  Ще – каторжника роботи. Ще нагадайте усім:  йому було перед смертю всього лише сорок сім  (І. Драч. «Виклик»).
Відтоді, як його не стало, протягом довгого часу, кожна влада і кожна партія вважала його своїм. Епоха вседозволеності разом зі скасуванням колишніх цензурних обмежень на тексти, факти, постаті й коментарі внесла в річище шевченкознавства брудну піну, збиту навколо імені Кобзаря недолугими «дослідниками», які прагнули за будь-яку ціну  «засвітитись» у тіні генія.
Хоч пора, напевно, відмовитися від стандартної біографії Шевченка, визнавши, що Шевченко - це вже бренд, це  штамп, тому щиро хочеться  відсторонитися від цього штампу, абстрагуючись від культу Шевченка. Може, пора зрозуміти Шевченка-людину - на відміну від Шевченка-ікони? Слід сподіватися, що третє тисячоліття наблизить нас до глибшого, більш відповідного дійсності розуміння феномена всесвітньої культури, ім'я якому — Тарас Шевченко.
Вікіпедія: Тарас Шевченко
Википедия: Тарас Шевченко

«Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій», — писав Іван Франко.
Шевченко один з перших вивів українську культуру і загалом українську ідентичність на світовий рівень, а головне - дав зрозуміти українцям, хто вони такі є і що за себе і свою державу потрібно боротися. Як Великого Українця радянська влада заперечити Шевченка не могла, тому  зробила все, щоб знівелювати його сутність. І  досягла великих успіхів у «зшароваренні» постаті великого Кобзаря: робилося все, щоб його поезію пристосувати до радянської ідеології. Творчість Шевченка за радянських часів бачилася загальнодержавним надбанням: величезні щорічні наклади «Кобзаря» мовами народів СРСР та світу, присвяти, присвоєння імені Шевченка закладам, містам, вулицям... Воістину всенародна шана! Але шану складали ідолові в селянській свиті, а не академікові, не людині широкої ерудиції та глибоких філософських переконань. Як і за царату, «Кобзар» виходив із вилученнями та скороченнями. Діяла неофіційна заборона співати «Заповіт», а також читати зі сцени чи по радіо «Кавказ».
По всьому Союзу ставили пам'ятники Кобзареві, а біля його пам'ятника навпроти Київського університету заарештовували тих, хто насмілювався співати й говорити рідною мовою...