4 березня 2010 року – 150 років від дня смерті отця Михайла.Вербицького

ImageМихайло Вербицький – священик, композитор - автор музики українського національного гімну «Ще не вмерла Україна», багатьох літургійних композицій, які ще й тепер співає Галичина: «Єдинородний Сине», «Святий Боже»,  «Алілуя», твору, який у народі називають козацьким «Отче наш», та інших. Своєю кантатою «Заповіт» на слова Т.Шевченка М.Вербицький відкрив нову епоху в розвитку хорової музики: твір призначений для соліста, двох хорів — мішаного і чоловічого та симфонічного оркестру (вперше твір було виконано на Шевченківському концерті у Львові у 1868 році). Автор музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів, М.Вербицький дав музичне життя також поезіям М. Шашкевича та Ю. Федьковича.  Усе це створив він у селі, де до кінця свого життя, не маючи піаніно, грав на старенькій фісгармонії.
Вікіпедія: М.В.Вербицький
Обєднання лемків Канади: о. Михайло Вербицький

ImageНародився Михайло Вербицький 4 березня 1815 року в селі поблизу Перемишля в родині священика. Батько помер, коли Михайлові було 10 років, тож хлопчиком заопікувався його родич, єпископ Перемишльський Іван Снігурський. Спочатку Михайло вчився в гімназії, а згодом у ліцеї. Музичну освіту хлопець здобув у дяківській школі в Перемишлі (офіційна назва школи – Дяко-Учительський інститут). Оскільки мав гарний голос, то співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя.
За його словами, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а  хор дорівнюв добрій опері – так гарно співали. У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М.Вербицький назвав «українським Моцартом», та й рід Бортнянського своїм кор
інням сягає Лемківщини.
У 1833 році Михайло вступ
ив до духовної семінарії у Львові. Саме тут він почав серйозно займатися музикою, опановував техніку гри на гітарі, яка стала його улюбленим інструментом, а згодом  створив підручник для навчання гри на гітарі, написав кілька п’єс для цього інструмента. Закінчивши другий рік семінарії (1838 р.), він одружився з молодою австрійкою Барбарою Сенер, тому був змушений покинути навчання. 1839 року народився син Іван. У тому ж році Вербицький овдовів, залишившись із сином-немовлям. Як удівцеві йому знову відкрилися двері семінарії, де він був прийнятий на 3 курс.  По закінченні навчання  (1852 р.) одержав парафію в селі Млинах Яворівського повіту (нині - Ярославського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польщі), де  служив Богові і людям аж до смерті, що сталося в 1970 році  (від тяжкої недуги – раку язика).

Ще й досі чудом збереглася  дерев’яна церковця, у якій отець Михайло своїм чудовим голосом відправляв Святу Літургію, а млинівські парафіяни горнулися свого пароха, любили й шанували його, бо був він священиком за покликанням.
Історія створення гімну «Ще не вмерла Україна».

Початок 60-х років ХІХ століття характеризується пожвавленням духовного життя в Галичині, зокрема польська молодь була пройнята патріотичним піднесенням. Молоді поляки носили «рогатувки», «польські чобітки», емблеми із зображенням білого орла на червоному фоні, співали на своїх зібраннях бойову пісню польських повстанців —«Jeszcze Polska niezginela». Не відставали від поляків й українські студенти та гімназисти, виявляючи свій патріотизм такими атрибутами, як вишивані сорочки, козацькі шапки... А от бойової патріотичної пісні в них не було. Гімн «Руської ради» з 1848 року «Мир вам, браття, всім приносим» не мав того революційного пафосу, якого прагнула молодь. І ось у № 4 за 1863 рік львівського журналу «Мета» з’явився патріотичний вірш поета з Борисполя поблизу Києва — Павла Чубинського — «Ще не вмерла Україна». Вірш припав М.Вербицькому до вподоби. Спочатку М.Вербицький представив пісню як солоспів, виконавши її на сходинах гімназійної “Громади” в Перемишлі. А щоб співати цю патріотичну пісню могли всі члени “Громади”, він зробив з неї хорову композицію.

Уперше цей хоровий твір виконали1864 року в Перемишлі 1-го липня -  у день празника Святого Івана Хрестителя. На концерті був присутній старенький уже єпископ Тома Полянський. З глибокою побожністю він поблагословив і композитора, і його твір на слова Павла Чубинського. Була це знаменна подія. Патріотична пісня веселкою поєднала наддніпрянців із галичанами: «Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить», — так писав 1863 року Пантелеймон Куліш у листі до редактора Львівської газети “Слово”. Текст пісні з нотами вперше було надруковано у Львові  1885 року в збірнику пісень під назвою «Кобзар».

Минали роки... Пісня «Ще не вмерла Україна» стала українським національним гимном, а в незалежній Україні — Державним Гімном України.

Джерело
Надсянськими слідами композитора українського гімну