9 травня 2011 року – 140 років від дня народження Володимира Гнатюка

ImageВолодимир Гнатюк – великий слов’янський учений, видатний український етнограф і фольклорист, мовознавець і перекладач, письменник і літературознавець, видавець і громадсько-культурний діяч, секретар Наукового товариства імені Шевченка (1898-1926 рр.) та дійсний член Філологічної комісії НТШ (1899 р.), член-кореспондент Російської академії наук (1902 p.), член Наукового товариства «Narodopisne Spolecnosti Ceskoslovanske» (1905 p.), академік Всеукраїнської академії наук (1924 р.), член Віденської та Празької академій наук, наукових товариств Австрії, Німеччини, Швеції. Саме завдяки працям В.Гнатюка світова фольклористика визнала українську народну поетичну творчість за одну з найбагатших і найбільш поетичних у світі. В.Гнатюк визначився ще й тим, що завжди і всюди виступав за єдність і соборність українських земель і українського народу, що для формування соборницької свідомості українців має велике значення.
На фото. Пам’ятник ученому на Личаківському кладовищі (Львів).
Вікіпедія: Володимир Гнатюк

ImageВ історії слов’янської фольклористики Володимир Гнатюк посів одне з провідних місць, його праці за своїм змістом, точністю запису та науковим рівнем мають світове значення. Справі вивчення народної творчості В.Гнатюк присвятив себе зі студентських років, записуючи витвори фольклору із повним збереженням особливостей народної мови й вимови, народних наголосів і всіх словникових і словотвірних форм.
Учений особисто здійснював важливі й актуальні дослідження на теренах Галичини, Закарпаття, Буковини, частково в Наддніпрянській Україні. Особливого резонансу набули його праці про духовне життя українців Закарпаття, про обряди карпатських етнографічних груп. Фольклорні матеріали Володимир Гнатюк збирав за допомогою своїх помічників-кореспондентів, яких було, на думку дослідників, не менше як вісім сотень. Для них В.Гнатюк разом з Іваном Франком склав програми етнографічних експедицій, виробив теоретичні засади записування і публікації фольклорно-етнографічних матеріалів. Надіслані помічниками й опрацьовані науковцем записи було видруковано в Етнографічному збірнику. Тож 24 томи Етнографічного збірника заповнені його власними й ним організованими записами, а також збірками таких його попередників, як Опанас і Марія Марковичі, М. Максимович, О. Бодянський, М. Драгоманов та інші. Систематизований і узагальнений В.Гнатюком багатий фольклорний матеріал давав підстави стверджувати: культурні надбання етносу можуть і повинні формувати високу національну свідомість.
Певні заслуги В.Гнатюк має і як перекладач: з-під його пера вийшла низка перекладів творів іншомовних літератур - російської, польської, сербської, словенської і чеської.
Володимир Гнатюк часто порушував проблеми збільшення в Австро-Угорщині кількості українських шкіл, домагався запровадження в середній і вищій школі української мови викладання, підготовки для цих шкіл висококваліфікованих педагогів. А стаття великого галичанина і українця «Справа українсько-руського університету у Львові» (1899), набула відчутного резонансу. Гнатюк голосно озвучив вимоги українських студентів урівняти українську мову з польською та відкрити окремий український університет.
У 80-х роках XX століття з фондовими збірками праць Володимира Гнатюка працював український письменник — уродженець Тернопільщини Борис Харчук і після цього написав повість «Планетник». Під впливом коломийки «Назбирала троє-зілля, червону рутоньку...» (в записі Володимира Гнатюка) поет, композитор і співак Володимир Івасюк написав знамениту «Червону руту».
На фото. пам’ятник В.Гнатюкові в його рідному селі Велеснів Монастириського району  (скульптор Лука Біганич, архітектор Володимир Блюсюк).
Борис Харчук. Планетник (7 клас)
Борис Харчук. Планетник: розробка уроку