9 листопада 2012 року - 140 років від дня народження Богдана Лепкого
 Талановитий поет, драматург і романіст, літературознавець і перекладач, публіцист і критик, збирач народної творчості та її популяризатор, історик і філософ, викладач і громадський діяч Богдан Теодор Нестор Лепкий (1872 - 1946) - одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу. Своєю популярністю на Західній Україні митець поступався хіба що Іванові Франку. Твори Б.Лепкого перекладено польською, чеською, російською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами. Хрестоматійними стали його «Журавлі» («Видиш, брате мій») - один з найтрагічніших ліричних віршів поета. Майже 100 років ця драматично-поетична мініатюра Б.Лепкого (покладена на музику його братом Левком 1915 року) живе безіменно як народна пісня: «Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, заки море перелечу, крилонька зітру...»
На фото. М.Бойчук. Портрет Богдана Лепкого.
Вікіпедія: Богдан Лепкий
Роман Горак. Шляхами Б. Лепкого: музей родини Лепких у селі Жуків (25 хв.)
Настроєний життям, як скрипка: матеріали до уроку української літератури: відео (4 хв.)
Вірші Б. Лепкого
Батьківщина Богдана Лепкого - Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет писав: «Колисав мою колиску вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії степового запах зілля». Вітчизну для Лепкого уособлювало село  Крегулець, де він народився. в родині сільського священика Сильвестра Лепкого. Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною, закінчив Львівський університет (класична філологія і теологія), виступав із літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у підготовці підручників для школи, вільно володів польською й німецькою. Шестилітнім Богдася віддали до бережанської так званої "нормальної" школи з польською мовою навчання, пізніше Б.Лепкий навчався в класичній польській гімназії в Бережанах, де й почав писати. Після закінчення гімназії вступив у Відні до Академії мистецтв, але навчання морального задоволення не принесло, тому перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури, пізніше навчався у Львівському університеті, після закінчення якого (1895 р.) став учителем української та німецької мов і літератур у гімназії в Бережанах.
На початку 1899 р. в Ягеллонському університеті у Кракові було відкрито лекторат української мови і літератури і викладати ці предмети запросили Б.Лепкого. Тож із 1899 року й аж до смерті Богдан Лепкий мешкав у Кракові, проте ніколи не поривав зв'язків з рідною землею. Його дім став своєрідним центром української еміграції, "українською амбасадою" у Кракові.. Сюди приходили Василь Стефаник, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Михайло Жук, В'ячеслав Липинський та інші громадські діячі, художники, письменники. По дорозі в Італію гостював у Лепких Михайло Коцюбинський, бували Ольга Кобилянська, фольклорист Федір Вовк... У середовищі учасників львівської літературної групи "Молода Муза", до якої Лепкий належав, його називали професором, хоч був він не набагато старшим від молодомузівців Петра Карманського, Василя Пачовського та Михайла Яцківа.
Богдан Лепкий був членом українських наукових інститутів у Варшаві, Кракові, Берліні, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесним членом товариства «Просвіта», головою Товариства письменників і журналістів імені І.Франка.
Письменник мріяв про возз'єднання українських земель в одній державі, суверенній і самостійній, був переконаний, що вибороти незалежну державу українці зможуть лише своїми силами. За свідченнями сучасників, Богдан Лепкий був одним із духовних батьків відродження української ідеї, а свого часу сподвижником створення легіону Українських Січових стрільців, одним з організаторів якого став його брат Левко Лепкий (1888- 1971, США).
Б.Лепкий був гірко засмучений, побачивши, до чого призвело «возз'єднання» зі вступом в Галичину Радянської Армії. Ніколи він не вірив у добрі наміри сталінізму, тому розцінював це як звичайну окупацію. Мав багато підстав не вірити. Знав про геноцидний голод на Україні, тотальне винищення української інтелігенції, пам'яток історії та культури. Знав і те, як сталінізм оцінює його творчість. Знав, що вже давно він, Богдан Лепкий, проголошений ворогом народу і фашистом, якого слід чимскоріше знищити.
З болем у серці Богдан Лепкий стежив за подіями, які розгорнулися в Галичині. Був добре інформований про арешти членів КПЗУ і всіх, хто виявляв громадську активність чи національну свідомість. Знав про масові вбивства і розстріли, депортування людей у Сибір і Казахстан, відвертий, нічим не прикритий грабунок населення.
Богдан Лепкий не вірив у міф визвольної місії німецького фашизму. Розумів, що його батьківщина стала розмінною монетою у грі хижаків - Гітлера і Сталіна.
Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець. Помер Лепкий у 1941 році, похований у Кракові на Раковецькому кладовищі.
За кількістю написаного Б.Лепкий поступається в українській літературі лише І.Франкові. Загалом його творча спадщина складає понад 80 книжок, це цикл романів "Мазепа", повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування; він - упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого налічує до тисячі позицій.
До недавнього часу ім'я письменника замовчувалось, тож ціле покоління українських читачів не мало можливості познайомитися з його творчістю, яка й досі чекає на дослідника чесного, мудрого, справедливого, який зміг би дати їй ґрунтовний науковий аналіз.
  Олег Шупляк. Портрет Богдана Лепкого: оптична метаморфоза.