26 січня 2013 року – 150 років з дня смерті Платона Симиренка
П.СимиренкоЩо нам відомо про Платона Симиренка (1821-1863)? Що він онук козацького полковника Степана, який понад 20 років вирушав із Січі у військові походи? Що він син кріпака Федора, який неймовірними зусиллями сили волі й розуму викупився сам і викупив двох синів, пославши їх навчатися в Політехнічний інститут аж у Парижі? Що продовжив справу батька, ставши одним із перших українських цукрозаводчиків (започаткував цукроварство в Україні!)? Що (знову-таки одним із перших!) заснував в Україні раціональне садівництво (хто ж не знає виведений ним сорт яблук Зелений незрівнянний ренет, або Ренет Симиренка!)? Що, нарешті, фінансував видання Шевченкового «Кобзаря» 1860 року (після чого потрапив під нагляд поліції)?
Хіба мало здобутків для одного людського життя? Хіба мало причин і підстав для вдячної пам'яті нащадків?
Вікіпедія: Симиренки
Легендарна фірма Яхненків-Симиренків
Спробуймо хронометрувати багаторічний життєвий подвиг того, чиє ім'я стало синонімом успіху і доброчинності.
Матеріальну основу успіху створив Платонові його батько Федір. Спільно з братами Степаном, Кіндратом і Терентієм Яхненками він заснував, кажучи по-сучасному, фірму, яка успішно торгувала худобою, шкірою, зерном, орендувала, а потім і будувала млини на річці Вільшані між Городищем і Млієвом (нині Черкаська область). Розбагатівши, кріпак Федір Симиренко купив собі вільну. Вірний друг Яхненків, Платонів батько Федір невдовзі побрався із їхньою сестрою Анастасією (від цього шлюбу народилося 22 дітей, але вижило тільки вісім).
 Етикетка цукрової продукції
Етикетка цукрової продукції 
Справи у Яхненків-Симиренків пішли настільки добре, що вже до 20-х років ХІХ ст. капітал фірми вважався справжнім багатством. На півдні у фірми були свої товарні склади (тільки в Одесі відкрили шість магазинів), проте справжній розквіт припав на 40-50-ті рр., коли була втілена в життя ідея Федорового сина Платона. Ідея полягала у створенні в Україні цукрової промисловості.
Перший в Російській імперії паровий пісочно-рафінадний завод став до ладу в 1843 р. і був побудований за останнім словом техніки. Платон Симиренко, який став на той час технічним керівником торгового дому «Спілка Симиренко-Яхненки», устаткував його французькими машинами, запросив на роботу 30 зарубіжних фахівців, оклад яких тут був удвічі більший, ніж на їхній батьківщині. Слід підкреслити, що Симиренко започаткував нову форму спільного, акціонерного господарювання та організації промислу. Завдяки торговому дому в в економіці Російської імперії цукрове виробництво вийшло до 50-х рр. ХІХ ст. на перший план.
Там же, поблизу Млієва, було збудовано також цегляний завод, причому виготовлена тут цегла вирізнялася незвичайною міцністю.
Для робітників Платон Симиренко створив ціле промислове містечко. Для сімейних було зведено окремі упорядковані будинки з газовим освітленням (що було тоді рідкістю навіть у великих містах), для самотніх - гуртожиток, функціонували лікарня на 100 місць, церква, бібліотека, аматорський театр, магазини, працював навіть водогін. При заводі були училище і недільна школа. Однокласне училище було реорганізоване у двокласне сільське парафіяльне училище. А ще тут було відкрито технічне училище для дітей робітників. Найздібніші після закінчення училища продовжували навчання за рахунок власників підприємств, а потім обіймали керівні посади на заводах фірми. Так завдяки розумному підходу керівників фірми готувалися кваліфіковані кадри. Ті ж робітники, які тривалий час трудилися на фірму, та ті, хто покалічився на виробництві, одержували пенсію.Ренет Симиренка
Коли в 1859 р. Заводи Симиренків відвідав Тарас Шевченко, він був до сліз зворушений гуманним ставленням до працівників.
Ще пізніше під Млієвом було збудовано машинобудівний завод, який випускав для цукрових заводів устаткування. Завод став першим машинобудівним підприємством в імперії, вирізнявся найвищим рівнем техніки. На цьому ж заводі були побудовані й перші пароплави для Дніпра - «Українець» і «Ярослав Мудрий», що курсували між Києвом і Кременчуком.
Платон Федорович був одружений з дочкою купця-мільйонера, глави Одеської думи Івана Овчинникова Тетяною, у них народилося шестеро дітей, з яких згодом всесвітньої слави зажив старший син Лев, найвідоміший в Україні помолог і селекціонер (помологія - наука про сорти плодових і ягідних рослин). Захоплення Левка садівництвом не було випадковим: його батько Платон заклав свого часу в Млієві чудові сади й облаштував оранжерею, де було представлено сотні сортів плодово-ягідних рослин. Саме там Платон Федорович і вивів новий сорт яблук, названий у народі Ренетом Симиренка.
На базі розсадника і садів у Млієві син Платона Лев Симиренко заснував професійну школу садівництва і заклав основи української помології, яку завершив онук, Володимир Симиренко.
Щодо Шевченкового «Кобзаря», то Платон Симиренко видав своїм коштом (1100 карбованців - велика на той час сума) два його варіанти: один для цензури, другий - нецензурований, поширюваний лише серед вузького кола друзів. А вже за рік уся родина Симиренків поїхала до Канева проводжа Т.Г.Шевченко читає свої твори в колі родини П.Ф.Симиренкати в останню путь свого великого друга Тараса.
Незабаром, у 1863 році, помер і Платон Федорович Симиренко (маючи всього 42 роки), заповівши все своє господарство братові Василеві, який перебував тоді у Франції, бо діти Платона (четверо синів і дочка Марія) були ще неповнолітні.
«Спілка Симиренко-Яхненки» по смерті Платона припинила існування.
Після жорстокого, дикунського арешту Платонового онука, Володимира Левковича Симиренка, 8 січня 1933 року кати з ГПУ заборонили навіть згадувати ім'я Симиренків. Дійшло до того, так звані «мічурінці» навіть Ренет Симиренка «переназвали»(!) «Зеленкою Вуда».
На фото. О.Берендей. Т.Г.Шевченко читає свої твори в колі родини П.Ф.Симиренка.
Про династію Симиренків