13 червня 2013 року - 150 рокiв вiд дня народження Марії Грiнченко
М.Грінченко1883 року молоденька вчителька Марія Гладиліна приїздить до міста Змієва на літні педагогічні курси, де знайомиться з сільським учителем Борисом Грінченком. Ця зустріч вирішила її долю... Запальний народолюбець, що вже тоді мав авторитет серед товаришів-учителів, так вплинув на дівчину, що вона відчула свій обов'язок перед краєм, вивчила українську мову, у своїй учительській роботі стала на український ґрунт.
Дружина, вірний друг і соратник Бориса Грінченка, письменниця Марія Загірня (1863-1928) зробила неоціненний внесок у справу збереження й відродження української мови, духовної культури українського народу. "Здалека ти прийшла до нас, з чужої, навіть чужонаціональної родини - але хто знав про це? Ти так міцно зв'язала себе з українством, що ні тебе вилучити з його, ні його уявити без тебе - неможливо", - так відгукнувся С.Єфремов про діяльність М.Загірньої, про її життя, цілком присвячене Україні.
А.Мовчун. Борис Грінченко і Марія Загірня - феномен родинного життя
Грінченко онлайн: сайт до 150-річчя Бориса Грінченка
Музейний простір: Як створювався "Словарь української мови": до 100-річчя з дня виходу у світ
Борис Грінченко та Марія Гладиліна побралися в 1884 році. Одруження перенесло Марію в інший духовний світ. Ідучи за чоловіком, вона починає писати вірші, які невдовзі з'являються на  сторінках галицьких часописів. Так незабаром "народилася" українська письменниця Маруся Чайченко, яка видала у Львові переклад оповідання Л.Толстого "Чим люди живі?" (1884 р.). З того ж часу Марія Миколаївна стала помічницею і співробітницею в усіх літературних, громадських, видавничих та наукових справах свого чоловіка.
Після смерті чоловіка в 1910 році Марія Миколаївна продовжувала активну науково-просвітницьку діяльність, зокрема, брала участь в укладанні й виданні читанки «Рідне слово» в 1912 році.
З перших місяців існування УНР Марія Миколаївна Грінченко брала участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу, першого законодавчого органу УНР, скликаного в березні 1917 року, а також у просвітницькому русі. Вона тісно співпрацювала з відновленим Товариством «Просвіта», організацією української інтелігенції, що боролася за збереження української мови, культури та освіти. Надсилала сюди для подальшого розповсюдження твори Б.Грінченка та свої.
Не полишала Марія Миколаївна і видавничої та педагогічної діяльності. Так, у 1917 р. вона створює у двох частинах читанку «Наша рідна мова» (Перша читанка і Друга читанка), що стала своєрідним продовженням «Рідного слова» і призначалася на друге півріччя в тих початкових школах, де велося навчання за букварем Б.Грінченка. У цей же час Марія Миколаївна склала рукописний каталог родинної книгозбiрнi (845 с.), яку тривалий час збирав Б.Грінченко, і в 1918  році передала її Товариству «Просвіта» з метою перетворення в громадську бібліотеку. Але через труднощі з приміщенням для бібліотеки за згодою М.Грінченко книгозбірню передали до ВУАН з умовою зберегти її цілісність, що, на жаль, не було виконано.
Марія Миколаївна продовжувала видавничу діяльність. До кінця 1918 року очолювала Видавництво імені Б.Грінченка, створене нею в 1910 р. з метою популяризації творів чоловіка та доньки, опублікувала серію науково-популярних видань, присвячених пам'яті доньки Насті Грінченко.
Після приходу більшовиків та встановлення радянської влади в Україні Марія Грінченко писала: «Прийшли більшовики, принесли з собою тяжку недолю українському народові... Марія Грінченко не похитнулася, залишилася на своїй стійці, не кинула можливої праці для української науки». Вже в 1919 році Українська академія наук призначає її постійним членом-редактором нового Словника живої української мови. До кінця 1919 р. письменниця продовжувала видавничу діяльність з метою просвітництва народу, видаючи бiблiотеку серiї «Молодiсть», яку започаткував ще Б.Грiнченко. У цiй серiї в перекладах родини Грiнченкiв вийшли книги Марка Твена, Г.Бiчер-Стоу, Е.Амiчiса, Г.-Х.Андерсена, Г.Гауптмана, О.Мiрбо, Г.Ібсена, К.Гольдонi, Г.Зудермана, А.Франса та iн. М.Грінченко видала також українські народнi казки, вiршованi загадки Б.Грiнченка, просвітницькі твори науково-популярного змісту.
М.ЗагірняПроте через матеріальні труднощі та небажання загострювати стосунки з новою владою вона змушена була припинити видавничу діяльність.
М.Грінченко спiвпрацювала з Державним видавництвом України, яке випускало дитячий журнал рiдною мовою «Веснянi хвилi», брала участь у створеннi «Шкiльної бiблiотеки».
Навіть в останній рік життя М.Грінченко не полишала активної діяльності: взимку 1927-28 р. спільне читання рукопису Словника живої української часто відбувалося в її кімнаті по вулиці Кудрявській № 9 у Києві, бо ходити до Академії Марії Миколаївні було важко.
Життя М.Грінченко обірвалося раптово 15 липня 1928 року. В неділю о 12 годині дня вона вийшла в садок відпочити, раптом їй принесли неприємного листа. Розхвилювавшись, Марія Миколаївна пішла до себе, щоб дати відповідь. Увечері, коли до неї постукали, ніхто не відповів. Увійшовши в кімнату, її побачили мертвою біля ліжка. У некролозі київського вісника написали: «Змучене хворе серце не витримало грубого дотику життя».