12 вересня 2013 року – 110 років від дня відкриття пам’ятника І.П.Котляревському
І.КотляревськийІдея спорудити пам'ятник творцю «Енеїди», людині, з чиїм ім'ям пов'язане становлення сучасної української літературної мови, визрівала задовго до 1903 року. Монумент класикові нової української літератури в Полтаві було зведено за кошти численних шанувальників таланту письменника (з 7 тисяч осіб, що пожертвували кошти на спорудження пам'ятника, 4 тисячі - прості селяни). Уже це засвідчує, що український народ прекрасно усвідомлював, чим є для нього рідна мова, і був готовий розвивати та захищати її.
Відкриття пам'ятника у вересні 1903 року практично вперше - і в цьому його величезне значення - зібрало разом кращих з кращих представників вітчизняної інтелігенції, причому як Східної, так і Західної України. Імена «з когорти великих»: Леся Українка і Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський і Борис Грiнченко, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Володимир Самійленко, Філарет Колесса, Гнат Хоткевич, Панас Мирний, Олена Пчілка...
Вікіпедія: Пам'ятник Івану Котляревському в Полтаві (1903 р.)
110 років від дня встановлення пам’ятника класика української літератури: відео (2 хв.)
Вікіпедія: Музей-садиба Івана Котляревського в Полтаві
Вікіпедія: Пам'ятник Івану Котляревському в Києві (1975 р.)
Сповнена почуття національної солідарності піднесена атмосфера тривала недовго. До полтавських губернських та міських властей дійшла інформація про секретний наказ імперського міністра внутрішніх справ В.Плеве, виданий «у кращих традиціях» Емського указу 1876 року (який діяв і через 27 років, у описуваний час!). Згідно із цим наказом на урочистих збор ах при відкритті пам'ятника категорично заборонили вживати українську мову як непотрібне «наречие», до того ж «крамольное». Виголосити на урочистому засіданні Полтавської міської думи привітання українською мовою було дозволено лише представникам Галичини та Буковини як гостям з іншої країни.
Заборона властей виступати українською мовою викликала обурення. Делегат від Харкова Микола Міхновський (у майбутньому один з ідеологів українського націоналізму) запитав: «Пане голово, я теж маю доповідь українською мовою. Чи дозволено мені зачитати її?». І почувши відповідь: «Ні, я забороняю - і вам, і всім тут присутнім!», Міхновський, а слідом за ним і більшість учасників зборів дістали з тек вітальні адреси, забрали їх і, кинувши на стіл голові порожні теки, залишили зал...
Усі інші делегати так само демонстративно покинули зал, тож засідання довелося спішно закрити Так українська інтелігенція своєю масовістю і злагодою публічно засвідчила у присутності представників влади свою відданість українській справі.
Найшляхетніші уми Росії виступили з гнівним осудом шовіністичної провокації. Володимир Короленко писав у журналі «Русские записки»: «Выходило таким образом, что язык Котляревского и Шевченко [...] законен только в Австрии. На своей родине, у своей колыбели он запрещен...» І далі Короленко з обуренням пише про «проявление вандализма, сказывающиеся в последние годы в виде закрытия просветительных учреждений, газет и журналов на украинском языке и  объявления «мазепинством» самых законных элементарно-культурных стремлений украинцев».
Попри всі шовіністичні утиски мова Котляревського й Шевченка завжди воскресала. Пам'ятаймо найголовніше: мова народу - душа його свободи.
Пам'ятник Івану Котляревському встановлено на одному з чарівних бульварів Полтави - Протопоповському. Бронзове погруддя поета на високому постаменті виконано скульптором Л.Позеном і архітектором О.Ширшовим (до речі, автори пам'ятника відмовилися від винагороди за свою роботу) в класичному стилі. Погруддя увінчане лавровим вінком. Постамент оздоблено трьома горельєфами, що відтворюють три епізоди з творів Котляревського - по одному з «Енеїди», «Наталки Полтавки» й «Москаля-чарівника» (робота Л.Позена). На фасаді (угорі) слова: «Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люде, блаженна сторона» і слова Т.Г.Шевченка: «Слава сонцем засіяла: не вмре кобзар, бо навіки його привітала», нижче напис: «Рідний край своєму першому поетові Іванові Котляревському. 1798-1898». Висота пам'ятника - 5,7 м.