Грінченківські читання в ІППО
Ю.В.Беззуб
Ю.В.Беззуб 
4 грудня 2013 року в ІППО КУ імені Бориса Грінченка відбулися традиційні Грінченківські читання. Професорсько-викладацький склад кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти і виховання поділився з колегами своїми напрацюваннями в грінченкознавстві.
О.В.Дудар. Творчість Б.Грінченка в шкільному навчальному процесі: презентація виступу
Ю.В.Беззуб. Борис Грінченко і Христина Алчевська: громадські та особисті взаємини: презентація виступу
Н.П.Клименко. Родинне виховання Насті Грінченко як важливий чинник у формуванні її особистості: презентація виступу
Бібліотека грінченкознавства КУ імені Бориса Грінченка

Н.Р.Петрощук
Доцент кафедри, кандидат історичних наук О.В.Дудар проаналізувала можливості використання творчості Бориса Грінченка в навчальному процесі. Активна творча діяльність і принципова громадська позиція видатного трударя на ниві освіти й літератури дозволяють згадувати про нього не лише під час вивчення його оповідань, повістей чи віршів. Борис Дмитрович доклав значних зусиль аби популяризувати творчий спадок Т.Г.Шевченка, досліджував вплив Кобзаря на український рух. Дружба з М.В.Лисенком дає можливість згадувати про Б.Д.Грінченка на уроках музики, робота у фондах музею М.Тарновського - на заняттях з художньої культури. Особливо цікаві грінченкознавчі матеріали для істориків, адже життя Бориса Дмитровича - це віддзеркалення складної епохи і свідчення невтомної боротьби української інтелігенції за право самовизначення.
Викладач кафедри Ю.В.Беззуб висвітлив тему «Борис Грінченко і Христина Алчевська: громадські та особисті взаємини». Спираючись на епістолярні та мемуарні джерела, він розкрив складні, часом драматичні стосунки між Борисом Дмитровичем Грінченком та Христиною Данилівною Алчевською. Справа в тому, що молодий Грінченко в 1887-1893 рр. учителював у школі с. Олексіївки на Катеринославщині, якою опікувалася Алчевська. Ділові стосунки між двома видатними особистостями змінилися конфліктними і призвели до остаточного розриву
О.В.Дудар
О.В.Дудар
в громадських та особистих відносинах. Причиною цього стала принципова позиція Грінченка у справі народної освіти в Україні: він не сприймав намірів Алчевської впроваджувати для українських дітей російськомовні школи. На його глибоке переконання, такі школи денаціоналізували б школярів, виховували б «утрачені українські покоління», тож він відстоював необхідність шкільної освіти рідною українською мовою. Алчевська ж за першочергове вважала завдання освіти народу, ігноруючи проблему мови викладання в народних школах. З точки зору сучасних знань мусимо сконстатувати справедливість Грінченкової позиції.
Викладач кафедри Н.Р.Петрощук розповіла про цікавий і плідний чернігівський період життя Бориса Грінченка. Саме в цей час Борис Дмитрович почав співпрацювати з чернігівською Громадою. На кошти І.Череватенка він організував на Підросійській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи І.Котляревського, Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ'яненка та ін.). Схвальні відгуки отримала унікальна фольклорна тритомна праця «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях». Подружжя Грінченків долучилося до збереження спадщини В.Тарновського-молодшого. За словами Б.Грінченка, експонати музею «лежали жужмом, не впорядковані, а група гласних «українофілів» аж якби могли, - спалили б його». Боячись, щоб музей не було
Н.П.Клименко
Н.П.Клименко
занапащено, письменник із дружиною взялися впорядковувати його: «Півроку ми працювали щодня, часто і вдень, і ввечері, поки розібрали речі, й рукописи, й малюнки і склали й надрукували ІІ том каталогу». Пізніше земська управа запропонувала Марії Загірній посаду завідувача музею, але губернатор не затвердив цього рішення. Серед причин називалася та, що чоловік М.Загірньої - український письменник, а також і те, що їхня «наймичка їсть і п'є з ними за одним столом».
Неабиякий інтерес викликала доповідь доцента кафедри Н.П.Клименко про виховання Насті Грінченко. На основі архівних документів було висвітлено такі педагогічні прийоми подружжя Грінченків, як виховання казкою, виховання мистецтвом, навчання через українську книжку, національне виховання, виховання любов'ю, турботою, увагою та особистим прикладом.
Знайомство з епістолярною спадщиною Бориса Грінченка дало можливість глибше ознайомитися з його педагогічною спадщиною та родинним життям, сприяло розкриттю нових граней постаті Бориса Грінченка як педагога і батька.